Права людини та їх захист

       Розділ ІІ Основного Закону нашої держави закріплює права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

      Власне, стаття 21 Конституції України передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

      10 грудня у світі відзначають Міжнародний день прав людини, який було засновано 4 грудня 1950 року на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, знаменуючи річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році.

    Засновники Міжнародного дня прав людини висловлювалися за розширення прав людини, активну пропаганду ідей рівноправності, соціальної відповідальності та взаємодопомоги. В основу документа були покладені всі напрацювання людської думки, які були на той момент у даному питанні.

   Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом, у якому було чітко сформульовані положення про права людини - це був перший досвід колективної розробки універсального документа з прав людини. Зокрема Загальна декларація прав людини, крім основних прав людини, проголошує права особистості, цивільні і політичні права і свободи (рівність всіх перед законом, право кожного на свободу і особисту недоторканність, свободу совісті та інші). У Декларації заявлено також, що всі люди мають рівні права, які не залежать від їх особових відмінностей і від різниці в політичних системах їх країн.

      Декларація не носить обов'язкового характеру. Разом з тим, багато країн включають основні положення Декларації у своє базове законодавство і конституції. Її принципи лежать в основі багатьох пактів, конвенцій і договорів з прав людини, укладених з 1948 року.

     У Міжнародний день прав людини, детальніше хочеться зупинитися на правах людини, що закріплені у статті 55 Конституції України, в силу якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

     Досліджуючи це питання, передусім варто звернути увагу на те, що право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід’ємних прав людини, які закріплені у Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

      Ця норма кореспондує з нормою Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка міститься у статті 6 «Право на справедливий суд». Одним із найбільш актуальних питань протягом всього існування людства є питання прав людини, можливість їх реалізації та захисту.

   Утвердження, забезпечення, реалізація прав людини є важливим показником, що вказує на демократичність та соціальність держави, а також на те, що така держава є правовою.

       Згідно з положеннями статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

      Місцевими загальними судами є районні, міжрайонні, районні у містах, міські та міськрайонні суди. Саме місцеві загальні суди є тим форпостом, який стоїть на сторожі захисту прав людини в Україні.

     Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду, а також важливо знати, що право на судовий захист має лише та особа, права і свободи чи інтереси якої порушуються.

      Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу — верховенства права, а точніше, одного з його елементів — принципу правової визначеності.

   Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а також Конституцією України права особи на доступ до правосуддя, а також права на оскарження судового рішення з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду та строку на оскарження у розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності. Також, для того, щоб людині було надано судовий захист суд повинен перш за все встановити чи в дійсності ця особа має права і свободи чи інтереси про захист яких вона просить.

    На сьогодні в Україні сформувалося кілька видів закріплених процесуальними кодексами процедур здійснення судової влади, а саме: цивільне, господарське, адміністративне, кримінальне та конституційне судочинство.

     В кожній формі судочинства закріплене конституційне право людини і громадянина на судовий захист порушених прав і свобод. Зазначені процедури здійснення судової влади відрізняються тільки сферою законодавства, під яку підпадають правовідносини, в яких виникло порушення.

    Реалізацією права особи на судовий захист є також можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій (що є фактично правом на виправлення судової помилки). Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

      Знайте свої права, і завжди відстоюйте справедливість.

Статтю підготовлено суддею-спікером Олесею Борейко