УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики розгляду цивільних справ про спадкування за 1-ше півріччя 2010 року
Характерною ознакою сучасного періоду в Україні є існування приватної власності, і ця обставина зумовлює зростання ролі спадкування як засобу набуття права приватної власності.
Необхідно зазначити, що спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 2 вересня 1993 року «Про нотаріат», іншим законодавством. 30.05.2008 року була прийнята постанова № 7 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування».
Із прийняттям і введенням у дію з січня 2004р. нового Цивільного кодексу України було внесено істотні зміни в підгалузь цивільного права - спадкове право. В Цивільному кодексі України значно збільшилась кількість норм, регулюючих спадкові правовідносини: в ЦК УРСР 1963р. було 40 статей ( РОЗДІЛ VII «Спадкове право»), в у теперішньому Цивільному кодексі - 92 статті (Книга шоста «Спадкове право», охоплює ст.ст. 1216-1308). При цьому слід зазначити, що таке збільшення кількості норм спадкового права здійснено не в утрату утилітарності, а навпаки, більшість положень, які були прописані в ЦК УРСР, конкретизовані, уточнені та пристосовані до існуючої на цей час системи майнового обороту. Так, у ЦК 2003 р:
втілено ідею якнайширшого охоплення числа осіб, до яких може перейти спадщина за відсутності заповіту ( збільшується кількість черг спадкоємців за законом і коло самих спадкоємців);
скасовано особливий правовий режим спадкування предметів домашньої обстановки і грошових вкладів у кредитних установах;
передбачено можливість складення подружжям єдиного заповіту, а також укладення спадкового договору;
змінено підхід до порядку прийняття спадщини;
спадкоємцям надано можливість перерозподілити спадщину;
за певних обставин суд може надати право на спадщину спадкоємцю за законом, який не закликається до спадкування в порядку черги;
передбачено можливість складання «секретних» заповітів та заповітів « з умовою».
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК 2003р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 р., спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Статистичні дані свідчать про надходження на розгляд значної кількості справ про спадкування. У першому півріччі 2010 року у провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебувало 85 справ про спадкове право.
З ухваленням рішення розглянуто 80 справ, із них позовні вимоги задоволені по 79 справах; відмовлено у задоволенні позову по 1 справі.
Із закриттям провадження розглянуто 2 справи, із залишенням заяви без розгляду - 3 справи.
Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду складав 14 справ, із них провадженням зупинено - 3 справи, не розглянуто понад 3 місяці - 3 справи.
Якщо проаналізувати розглянуті судами справи за категоріями спорів, то вбачається, що найбільшу категорію справ займають позови про визнання права власності у порядку спадкування - 81 справа, розподіл спадкового майна - 1 справа,розподіл опадового майна та визнання права власності-1 справа, а також визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - 10 справ; усунення перешкод у праві на отримання спадщини - 1 справа; визнання недійсним заповіту та шлюбу - 1 справа, тлумачення заповіту - 1; визнання одностороннього правочину (заяви про прийняття спадщини) недійсним та скасування його реєстрації - 1 справа;
Жодне з рішень у справах, які надійшли до Тростянецького районного суду не оскаржувались в апеляційному порядку.
Справи про спадкування розглядаються судом за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.
В частині дотримання вимог Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ про спадкування, зокрема строків розгляду справ, передбачених ст. ст. 129, 157, 203 ЦПК України, слід зазначити, що в переважній більшості справ суддями цих строків додержано.
При розгляді спорів за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини, про визначення йому додаткового строку для її прийняття судями Тростянецького районного суду дотримано норми процесуального та матеріального права.
Так, по справах даної категорії суддями перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкоємця у державній нотаріальній
конторі за місцем відкриття спадщини, при наявності таких спадкоємців залучають їх до участі у справі в якості відповідачів.
Також звертається увага на те, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому суд виходить з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У резолютивній частині рішення суд вказує відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК для прийняття спадщини.
Вирішуючи позови даної категорії, визначається додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини різної тривалості переважно два, три місяці.
При вирішенні даної категорії спорів також враховується, що додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. ( від'їзд, хвороба та ін.).
Що стосується доказів, які брались до уваги судами при визначенні поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, то це переважно письмові докази - довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України.
Так, рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 12.08.2010 року Т. В.І. було визначено додатковий строк тривалістю один місяць з часу набрання рішенням законної сили для подання нею до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилися 27.07.2007 року - в день смерті З.М.К., оскільки суд визнав причини пропуску строку для прийняття спадщини (довготриваючу хворобу позивачки та перебування її на стаціонарному лікуванні) поважною, на підтвердження цієї обставини позивачкою надана довідка медичної установи про стан здоров'я та проходження курсу лікування.
При вирішенні позовів про визнання права власності на майно в порядку спадкування суд правильно застосовує норми матеріального та процесуального права.
При розгляді справ даної категорії, інколи позивачі неправильно визначали коло осіб, які повинні відповідати за позовом, та суд в передбаченому ст. 33. ст. 130 ЦПК України порядку вирішував питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Застосовувалися норми матеріального права щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу 2003 року.
Так, 04.05.2002 року померла дружина позивача – Г.О.І.. Після її смерті відкрилась спадщина, що складається, із земельної ділянки площею 0,38 га, що розташована в смт. Тростянець Вінницької області, вул. П., 14. Позивач спадщину прийняв. За життя покійна не отримала Державного акта на право власності на земельну ділянку, а тому позивач не може оформити свої спадкові права на них і за захистом своїх прав та інтересів з позовом про визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку звернувся до суду. Суд, розглянувши справу, вважає, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного: Г. О.І померла - 04.05.2002 року. Відповідно до рішення Тростянецької селищної ради від 14.09.1996 року Г. О.І. передана безкоштовно у приватну власність земельна ділянка по вул. П., 14, площею 0,38 га. Державний акт на земельну ділянку Г. О.І. за життя не отримала. Відповідно до свідоцтва про одруження та довідки Тростянецької селищної ради Г. Ю.В. є спадкоємцем за законом першої черги після смерті своєї дружини. Позов задоволено. Визнано право власності на земельну ділянку розміром 0,38 га, розташовану по вул. П., 14 в смт. Тростянець Вінницької області, за Г. Ю.В., 1950 року народження після смерті 04.05.2002 року дружини Г. О.І. Тлумачення заповіту.
За проаналізований період в провадженні суду знаходилися і спори щодо тлумачення заповіту. Слід відмітити, що по суті спірних правовідносин судом розглянута 1 справа.
Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України (ст. 1256 ЦК).
Так, у справі за позовом П. В.М. про тлумачення заповіту позивач зазначив, що що 20.05.2007 року померла їх мати П. Г.Г., після смерті якої відкрилася спадщина за заповітом, в тому числі і сертифікат на право на земельну частку (пай) в рівних частках між ними. Однак ще при житті даний сертифікат мати переоформила на державний акт на право власності на земельну ділянку, тобто дане майно залишилося те саме, а документ який посвідчує право власності змінено, внаслідок чого виникли певні незручності при оформленні права власності на дане спадкове майно, які полягають в тому, що через цей факт неможливо визначити справжню волю спадкодавця. Позивачі просять суд здійснити тлумачення заповіту П. Г.Г. від 28.07.2000 року, посвідченого Оляницькою сільською радою Тростянецького району Вінницької області, в якому воля спадкодавця полягала в тому, щоб заповісти П. В.М. та П. Т.М. фактичне майно - земельну ділянку, яка на момент складання заповіту належала П. Г.Г. на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), а на момент смерті спадкодавця П. Г.Г. - на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку площею - 2,25 га, розташованої на території Оляницької сільської ради Тростянецького району Вінницької області. Рішенням суду від 22.04.2010 року позов був задоволений. В резолютивній частині рішення суд зазначив «здійснити тлумачення заповіту померлої П. Г.Г., посвідченого 28 липня 2000 року секретарем Оляницької сільської ради Тростянецького району Вінницької області, як виявлення волі заповідати П. В.М. та П. Т.М. земельну ділянку площею 2,25 га, що належала їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія IV-ВН №020597 виданого на підставі розпорядження голови Тростянецької районної державної адміністрації № 60 від 08.05.2002 року, яка розташована на території Оляницької сільської ради Тростянецького району Вінницької області.
ВИСНОВКИ
Зміст проаналізованих судових рішень дає можливість зробити висновок, що судом достатньо вивчаються та однозначно застосовується книга шоста ЦК 2003 року (спадкове право), та враховуються істотні відмінності норм матеріального і процесуального права, які регулювали правовідносини щодо спадкування ЦК УРСР 1963 року та які регулюють ці правовідносини ЦК України 2003 року.
У разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК 2003 року і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Положення ЦК 2003 року застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цього Кодексу.
Судом повно з'ясовуються обставини справи, права та обов'язки сторін, перевіряється обґрунтованість їх доводів та заперечень, надається належна оцінку зібраним доказам та вирішуються спори відповідно до вимог закону.
При розгляді справ перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про права на спадщину.
Судом задовольняються позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом при наявності спору про спадщину між спадкоємцями. Також враховується розділ 22 Інструкції про Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 18.06.1994 року, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 ЦК України - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Судом враховується, що письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї, може відкликати її протягом строку, установленого для прийняття спадщини. Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
При прийнятті рішень враховується, що якщо спадкодавцем було здійснено самочинне будівництво ( частини перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використанні в процесі будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Судом необхідно суворо дотримуються вимоги процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряється відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК. Не допускається випадків прийняття заяв без визначення ціни позову, без сплати судового збору та оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, якщо неможливо встановити точну ціну позову в момент прийняття позовної заяви, розмір збору визначає суддя відповідно до правил ст. 80 ЦПК. Збільшення позовних вимог оформляється в тому ж порядку, що й пред'явлення позову із врученням позовної заяви іншим сторонам. Така заява має сплачуватися збором одночасно із заявою про збільшення позову.
Кожна позовна заява оплачується судовим збором залежно від ціни позову, яка визначається виходячи з вартості відшукованого майна.
Розмір судового збору, порядок його сплати та звільнення від сплати встановлюється законом. Зокрема, необхідно враховувати, що при обчисленні судового збору у справах про спадкування майна не береться до уваги вартість успадкованого майна, про яке зазначено в пункті 16 частини першої статті 4 Декрету кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 « Про державне мито». І що від сплати цього збору звільняються особи, указані в пункті 6 ( спадкоємці першої черги громадян, реабілітованих відповідно до Закону України від 17 квітня 1992 року № 962-Х11» Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні») і в п. 18 частини першої статті 4 вказаного Декрету.
Труднощів при розгляді справ зазначеної категорії в Тростянецькому районному суді не виникало.
Суддя Тростянецького районного суду
Волошин І.А.
_03_03.png)
