Тростянецький районний суд Вінницької області

02 серпня 2017, 09:51

ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АНАЛІЗ

практики розгляду судом справ за трудовими спорами

(поновлення на роботі, стягнення сум у зв’язку із незаконним звільненням або затримкою у виплаті заробітної плати, відшкодування шкоди по КЗпП України, в тому числі моральної) за період 2016 року

Вказаний аналіз проведений відповідно до плану роботи Тростянецького районного суду Вінницької області на І півріччя 2017 року з метою аналізу судової практики щодо застосування трудового законодавства під час розгляду справ про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, причини помилок, які допускаються судом при розгляді цієї категорії справ, з’ясування спірних питань застосування норм трудового законодавства при розгляді справ зазначеної категорії та пропозиції щодо можливих шляхів їх вирішення.

Відповідно до статистичних даних Тростянецьким районним судом Вінницької області у 2016 році в порядку позовного провадження розглянуто 23 справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин. З них задоволено позовів – 21 на суму 282 490,00 грн., залишено без розгляду 2 позови. Стосовно категорій розглянутих справ такий показник виглядає наступним чином: про поновлення на роботі – 4 справи, з яких 3 позови задоволено, 1 залишено без розгляду; про виплату заробітної плати – 19, з яких 18 позовів задоволено, 1 залишено без розгляду.

В порядку наказного провадження розглянуто 7 справ із видачею судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати на загальну суму 101 850,00 грн.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законодавче врегулювання трудових спорів відбувається на основі трудового законодавства: Конституція України, Кодекс законів про працю України, Закон України «Про оплату праці», Порядок обчислення середньої заробітної плати з наступними змінами до доповненнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року, Закон України «Про професійний розвиток працівників», Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та інші нормативно-правові акти.

Крім того, слід згадати акти роз’яснення судових органів, які застосовуються при розгляді аналізуємої категорії справ: постанови Пленуму Верховного Суду України: від 29.12.1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками»; від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та інформаційний лист ВССУ від 27.09.2012 року № 10-1389/0/4-12 «Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права»,а також висновки Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладені у його постановах, прийнятих за результатами розгляду справ, які в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції.

Під трудовими спорами слід розуміти неврегульовані розбіжності між власником або уповноваженим ним органом і працівником (або його представником) з приводу застосування діючого законодавства про працю, встановлення нових, а також змін умов праці, вирішення яких передано на розгляд відповідного компетентного органу, уповноваженого приймати рішення за результатами його розгляду.

В залежності від предмета всі трудові спори у юридичній літературі поділяють на індивідуальні трудові спори та колективні трудові спори. Оскільки колективні трудові спори не були предметом судового розгляду у Тростянецькому районному суді Вінницької області у аналізуємий період, у даній роботі увагу буде зосереджено саме на вирішенні індивідуальних трудових спорів, які виникають між окремим працівником та роботодавцем.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 за загальним правилом індивідуальні трудові спори вирішуються судами безпосередньо або після їх попереднього розгляду комісією по трудових спорах (КТС). Слід відзначити, що працівник на власний розсуд у випадку порушення трудового законодавства, може звернутись або у комісію по трудових спорах, або до суду, оскільки ст. 55, 124 Конституції України визначають, що кожному гарантується право на звернення до суду та судовий захист.

Відповідно до ст. 232 КЗпП України безпосередньо у районних, районних у місті, міських, міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами: працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій стаття 221 і статті 222 цього Кодексу; керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян, з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу; власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав; працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу: працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів (батьків) - при наявності дитини віком до чотирнадцяти років; виборних працівників після закінчення строку повноважень; працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов’язаний укласти трудовий договір.

Особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст. 233 КЗпП України).

Офіційне тлумачення положення цієї норми надав Конституційний Суд в рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012. Зокрема, Конституційний Суд сказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 Кодексу). Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв’язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 9-рп/2013 від 15.10.2013 року в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Трудові спори розглядаються судом за загальними правилами цивільного судочинства, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом,звернутись до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Позовна заява у трудовому спорі повинна відповідати вимогам ст. 119 ЦПК України щодо форми та змісту. До неналежно оформленої позовної заяви застосовуються правила ст. 121 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовий договір може бути припинений з ініціативи працівника (п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП України).

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України). Днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз’яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв’язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Згідно п.25 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

У березні 2016 року до суду звернувся Д. з позовом до ПП «Серпень» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсаційних виплат, мотивуючи його тим, що працював у відповідача з 01.10.2009 року по 01.10.2015 року. Звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України. Всупереч вимогам закону відповідач за період з січня по вересень 2015 року не виплатив заробітну плату. На день вирішення справи в суді відповідач розрахунок з позивачем не провів.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 10.06.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Агрофірма «Серпень» на користь Д. заборгованість по заробітній платі за період з січня 2015 року по вересень 2015 року включно в сумі 5 492 грн. 30 коп., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 752 грн. 54 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку в сумі 7 737 грн. 50 коп., а також компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати в сумі 1 200 грн. 94 коп. В решті позову відмовлено.

Вказане рішення відповідачем не оскаржено, набуло законної сили, видано виконавчі листи.

Подібні справи розглянуто судом за позовами працівників до Тростянецької міжгосподарської шляхо-будівельної пересувної механізованої колони №51.Позови судом задоволено, стягнуто заборгованість по заробітній платі, а також компенсацію за невчасно виплачену заробітну плату.

Аналізом встановлено, що рішення у справах за позовами про стягнення заробітної плати та компенсаційних виплат не були оскаржені до апеляційного суду. Після набуття ними законної сили видано виконавчі листи.

У справах, де за заявами працівників судом видано накази про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, боржник не подавав заяв про скасування судового наказу. Судові накази набули законної сили, та передані стягувачами на виконання.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, на виконання певної роботи.

Згідно ч.1 ст. 252 КЗпП України працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень.

На звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації, їх структурних підрозділів керівників профспілкового органу підприємства, установи, організації, їх підрозділів, профспілкового представника власник зобов’язаний, крім додержання загального порядку, дістати попередню згоду органу, членом якого є працівник, а також вищестоящого органу цієї.

У справі, що розглядалась Тростянецьким районним судом Вінницької області за позовом П. до ДП «Тростянецький спиртовий завод» позивач просив визнати наказ про його звільнення таким, що винесений з порушенням ст. 252 КЗпП і скасувати його, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу по день розгляду справи. Позивач мотивував вимоги тим, що наказом №68-к від 13.05.2015 року його незаконно було звільнено з посади охоронника ДП «Тростянецький спиртовий завод» у зв’язку із закінченням строку строкового трудового договору за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Вважає, що відповідачем допущено порушення ст.ст.74, 252 КЗпП України, зокрема, його звільнено в період перебування у щорічній відпустці та без попередньої згоди профспілкової організації, членом якої він являється. Під час розгляду справи позивач збільшував розмір позовних вимог.

Рішенням Тростянецького районного суду від 04.02.2016 року позов задоволено частково. Поновлено П. на посаді охоронника ДП «Тростянецький спиртовий завод» з 15.08.2015 року. Стягнуто з ДП «Тростянецький спиртовий завод» на користь П. середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.08.2015 року по день ухвалення рішення в розмірі 19322,28 грн.В решті позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16.06.2016 року рішення Тростянецького районного суду від 04.02.2016 року залишено без змін.

Аналогічний спір розглядався судом за позовом А. до ДП «Тростянецький спиртовий завод» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Під час розгляду справи позивач збільшувала розмір позовних вимог.

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 04.02.2016 року позов задоволено частково. Поновлено А. на посаді контролера на КПП Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» з 14.08.2015 року.Стягнуто з Державного підприємства «Тростянецький спиртовий завод» на користь А. середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.10.2015 року по день ухвалення рішення в розмірі 10 930 грн. 02 коп.В решті позову відмовлено.

Однак, у цій справі колегія Апеляційного суду Вінницької області не погодилась із вказаним рішенням суду першої інстанції, скасувала його, у позові А. відмовила за недоведеністю позовних вимог. 20.05.2016 року вказана справа за касаційною скаргою А. на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 28.04.2016 року направлена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Станом на день проведення даного аналізу, справа згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень ВССУ не розглянута, до архіву Тростянецького районного суду не повернута.

Висновки і пропозиції:

Результати проведеного узагальнення свідчать про те, що судді переважно вирішують справи у трудових спорах з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З метою забезпечення ухвалення законного та обґрунтованого рішення та усунення недоліків, слід:

- проводити попередні судові засідання для забезпечення належної підготовки справи до судового розгляду;

- повно і всебічно з’ясовувати фактичні обставини справи;

- виконувати вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України щодо роз’яснення особам, які беруть участь у справі їх права та обов'язки, попереджати сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти у здійсненні їхніх прав;

- застосовувати правові висновки Верховного Суду України, висловлені судом по окремих справах за наслідками перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Узагальнення обговорити на нараді судді з метою вивчення та удосконалення судової практики.

Суддя Тростянецького районного суду

Вінницької області Г.М. Костюк