УЗАГАЛЬНЕННЯ
судової практики Тростянецького районного суду Вінницької області по розгляду цивільних справ у наказному провадженні за 2009 рік.
Згідно плану роботи Тростянецького районного суду на 2010 рік проведено узагальнення судової практики по розгляду цивільних справ у наказному провадженні за 2009 рік.
Мета узагальнення — вивчення практики застосування судом норм законодавства щодо наказного провадження, виявлення та аналіз складних і спірних питань, що виникають при його застосуванні.
В ході узагальнення, аналізу статистичних даних та цивільних справ встановлено, що у 2009 році до суду надійшло 147 заяв про видачу судового наказу, що на 20 % більше ніж за 2008 рік. Усі заяви про видачу судового наказу, що надійшли у 2009 році, судом розглянуто.
За результатами розгляду видано 144 судових накази, що на 21 % більше ніж за відповідний період 2008 року.
Усі судові накази було видано за наявності безспірної вимоги стягувача, що підтверджується належно оформленими письмовими документами.
Переважна більшість судових наказів видана на підставі вимоги, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Зокрема значна частина виданих судових наказів про стягнення із позичальників на користь банку коштів за договором кредиту, в разі невиконання позичальником узятих на себе безспірних зобов’язань за даним договором.
Узагальненням встановлено, що досить часто із заявами про видачу судового наказу до суду звертаються прокурори. Так, по справі № 2-н-30 Прокурор Тростянецького району звернувся із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по заробітній платі на користь особи, якій підприємством була нарахована але не виплачена заробітна плата. Підставою для представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Тому, прокурор, подаючи заяву про видачу судового наказу, зазначає підстави, у зв’язку з якими він представляє інтереси особи.
Видавались судові накази і про стягнення заборгованості за послуги електрозв’язку. Так, по справі № 2-н-12, за заявою ВАТ Укртелеком було видано судовий наказ про стягнення з особи суми боргу за послуги електрозв’язку в сумі 272 грн. 76 коп., та судові витрати по справі. Дана вимога теж грунтувалась на правочині, вчиненому у письмовій формі, а саме – на договорі про надання послуг телефонного зв’язку.
На стадії прийняття заяв про видачу судового наказу судому всіх випадках перевіряється дотримання заявниками вимог ст. 99 ЦПК щодо сплати судового збору за подання заяви у розмірі 50 % ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення до суду з позовом у порядку позовного провадження.
Протягом 2009 року було відмовлено у прийнятті 1 заяви про видачу судового наказу. Підставою для відмови у прийнятті заяви було те, що із заяви, поданої заявником вбачався спір про право, який слід розглядати у позовному провадженні. Натомість за 2008 рік відмовлено у прийнятті судового наказу було по 4 заявах.
2 заяви про видачу судового наказу було повернуто заявнику через порушення підсудності при подачі заяви.
Після видачі судового наказу, згідно з ч. 1 ст. 104 ЦПК суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.
У разі ненадходження заяви від боржника протягом трьох днів після закінчення строку на її подання (всього через тринадцять днів після вручення копії наказу боржнику) та за наявності даних про отримання боржником копії наказу, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання (ст. 105 ЦПК). Отже, термін набрання законної сили судовим наказом залежить виключно від дати його отримання боржником.
Складною і неврегульованою законодавчо є ситуація, коли боржника не виявлено в місці проживання або коли боржник відмовляється від отримання копії судового наказу.
Мають місце випадки повернення копії судового наказу, яка направлена боржнику, з відміткою «адресат за даною адресою не проживає» або «адресат тимчасово відсутній». Вказана обставина унеможливлює встановлення дати набрання наказом законної сили, а отже його виконання.
Так, в цивільній справі №2-н-148 за заявою ПАТ Райффайзен банк Аваль до Михна Г.П. про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за кредитним договором, направлена судом боржнику копія судового наказу разом з доданими матеріалами повернулась із відміткою що «адресат виїхав». На запит суду до органів місцевого самоврядування, отримано відповідь, що боржник зареєстрований за вказаною адресою проте не проживає.
Щодо справ позовного провадження, то ЦПК містить положення, які передбачають випадки, коли місце проживання або перебування відповідача невідоме, а також заходи, до яких можна вдатися для вирішення спору у такому випадку (розшук відповідача, виклик його до суду через оголошення у пресі). Однак виданий, але не виконаний і не скасований судовий наказ є підставою для відмови у відкритті позовного провадження між тими самим сторонами з того самого предмета (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК). Отже, це позбавило б кредитора (стягувача) можливості звернутися до суду з позовом для захисту своїх порушених прав.
Судова практика щодо вирішення цієї проблеми є різною.
Процедури, передбачені ЦПК для позовного провадження на випадок, коли місце проживання чи місцезнаходження відповідача невідоме, неможливо застосувати за аналогією до наказного провадження, оскільки ці процедури тривалі та складні, і фактично їх застосування позбавить змісту наказне провадження як спрощеного та прискореного порядку розгляду справ. Оскільки наявність виданого, але такого, що не набрав законної сили, судового наказу, унеможливлює будь-яке звернення кредитора до суду з тими самими вимогами, виникає ситуація, коли через формальні підстави спір взагалі не може бути вирішений. Фактично це означає відмову у правосудді, що суперечить ст. 55 Конституції.
Отже, виходячи із загальних засад законодавства та враховуючи практику, що склалася у судах, вважаємо правильним таке вирішення проблеми щодо повідомлення боржника. Якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу, про що у поштовому повідомлені є відмітка, слід вважати, що судовий наказ йому належним чином вручено. У тому ж випадку, коли адресат відсутній, про що у поштовому повідомлені є відмітка, суд може скасувати судовий наказ за заявою стягувача.
Потягом 2009 року заяв боржників про скасування судового наказу до суду не надходило.
В апеляційному порядку ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу та про скасування судового наказу не переглядались.
Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок, що наказне провадження — це особливий порядок судового розгляду окремих категорій справ. Його метою є спрощення, скорочення та здешевлення судової процедури у тих випадках, коли це можливо та виправдано. Тому порядок розгляду справи про видачу судового наказу є менш тривалим в часі та простішим з організаційної точки зору, адже він не потребує виклику сторін, проведення відкритого судового засідання з усіма відповідними процесуальними діями.
Результати проведеного узагальнення свідчать про наявні проблеми при розгляді справ у наказному провадженні, зокрема, неоднакову практику застосування судами норм матеріального і процесуального права, а також прогалини у процесуальному законодавстві щодо наказного провадження. Разом з тим вони засвідчили ефективність наказної форми провадження, що дає змогу спростити та прискорити судовий розгляд безспірних справ та зменшити навантаження на суди. Доцільність наказного провадження підтверджується також невеликою кількістю випадків скасування судових наказів та незначною кількістю апеляційних скарг на ухвали, постановлені у наказному провадженні.
Суддя Тростянецького районного суду С.М. Савченко
Виконав: помічник судді О.М. Корнієнко
_03_03.png)
