Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Тростянецьким районним судом Вінницької області на виконання заходів, передбачених планом роботи суду на 2-е півріччя 2015 року, затвердженого наказом голови суду від 07.07.2015 року № 54, проведено узагальнення судової практики щодо розгляду справ кримінального провадження за 1 півріччя 2015 року на підставі статистичної звітності за 1 півріччя 2015 року.
У зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України у судовій практиці виникають питання щодо застосування окремих його положень, які регламентують призначення покарання.
Постанова пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з метою забезпечення правильного застосування законодавства, усунення недоліків і помилок у діяльності судів при розгляді кримінальних справ, звертає увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Загальні засади призначення покарання – це ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд у призначенні покарання в кожній конкретній справі. Відповідно до ст. 65 КК, загальні засади призначення покарання складаються з таких трьох критеріїв. Суд призначає покарання:
1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає
відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини КК;
3) беручи до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й
обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.
Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкцій частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Ця вимога означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковано дії винного. Проте закон знає два винятки з цього правила, коли судові надається право вийти за межі санкції, що встановлює покарання за вчинений злочин. Перший випадок передбачено у ст. 69 КК, відповідно до якого з огляду на обставини, що пом’якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зважаючи на особу винного, суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено в статті Особливої частини КК. Другий випадок передбачено ст. 70 КК, відповідно до якої суд може вийти за верхню межу санкції. Це може бути стаття (ст. 70) при призначенні покарання за сукупністю злочинів ст. 71 КК або за сукупністю вироків.
Коли санкція закону, за яким особу визнано винною, нарівні з позбавленням волі на певний строк передбачає більш м’які види покарання, при постановленні вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. У разі обрання покарання у виді позбавлення волі це рішення має бути вмотивовано у вироку.
Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Це означає, що суд повинен керуватися тими положеннями, які передбачені в Загальній частині КК і належать як до злочину й умов відповідальності за нього, так і до покарання, його мети, видів, умов їх призначення тощо. Наприклад, призначаючи покарання за замах на злочин, суд повинен зважати на ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця (ч. 1 ст. 68). Суд зобов’язаний брати до уваги й інші положення Загальної частини КК, зокрема надані йому широкі можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання згідно зі статтями 44 і 74 КК.
Призначаючи як покарання штраф або виправні роботи й визначаючи їхні межі та строки, суди мають зважати на майновий стан підсудного, наявність на його утриманні неповнолітніх дітей, батьків похилого віку тощо.
При призначенні покарання неповнолітньому підсудному відповідно до ст. 103 КК крім обставин, передбачених у статтях 65–67 КК, необхідно брати до уваги умови життя й виховання неповнолітнього, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи.
Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен брати до уваги цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходити з класифікації злочинів (ст. 12), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали, тощо).
Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одній, а двом особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п’яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначено покарання, наближене до максимуму чи навіть рівне максимуму санкції. Ступінь тяжкості злочину визначається й характером наслідків: що тяжчі наслідки, заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. При визначенні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб скоєння злочину, мотиви вчиненого й інші конкретні обставини справи.
Згідно зі статистичними даними суду за період з 01.01.2015 року по 30.06.2015 року в провадженні Тростянецького районного суду перебувало 72 справи кримінального провадження. З них 47 – закінчено провадження, 25 - залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду.
Злочини проти життя та здоров’я особи (ст.ст. 115-145 КК України). Всього перебувало 15 кримінальних справ, з них: 7-розглянуто (5-із закриттям провадження у справі, 2-повернуто прокурору);
Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст.ст. 157-184 КК України). Перебувало в провадженні суду 3 справи. Одну справу розглянуто з постановленням вироку, 2 із закриттям провадження у справі.
Злочини проти власності (ст.ст. 185-198 КК України). На розгляді перебувало 35 кримінальних проваджень. Усього розглянуто 23, з них: 21- з постановленням вироку, 2- повернуто прокурору. У кримінальних справах з постановленням вироку, 8 справ із затвердженням угоди про примирення.
Злочини проти довкілля (ст.ст. 3236-254 КК України). Розглянуто 2 справи з постановленням вироку.
Злочини проти громадської безпеки (ст.ст. 255-270-1КК України). На розгляді у Тростянецькому районному суду перебувало 3 справи кримінального провадження. Усі справи розглянуті з постановленням вироку, окрім того одна з них із затвердженням угоди про визнання винуватості.
Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспортного засобу (ст.ст. 276-292 КК України). У першому півріччі надійшло 2 справи, 1 з них розглянута з постановленням вироку.
Злочини проти громадського порядку та моральності (ст.ст. 293-304 КК України). На розгляд Тростянецького районного суду надійшов один обвинувальних акт даної категорії справ. Станом на 30.06.15 р. не розглянуто.
Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст.ст. 305-320 КК України). Всього розглянуто 8 справ, з них: 6 – з постановленням вироку (5 із затвердженням угоди про визнання винуватості), по 1 справі провадження закрито, 1- із застосуванням примусових заходів медичного характеру.
Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (ст.ст. 338-360 КК України). Надійшов один обвинувальний акт, відносно трьох обвинувачених. Справа в даний час не розглянута.
Так, суддя Тростянецького районного суду Савченко С.М. по справі № 135/13/15-к за обвинуваченням Н. у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України виніс ухвалу про закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою потерпілого від підтримання обвинувачення. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Відповідно до ч.4 ст. 26 КПК України відмова потерпілого, а у випадках передбачених Кодексом його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.
У справі № 147/143/15-к, вироком від 23.02.2015 року Х. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і призначино покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку один рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, передбачені п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховав наведені обставини, ступінь тяжкості вчиненого, його особу, що за місцем проживання характеризується позитивно, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має малолітню дочку інваліда дитинства, тому суд вирішив, що його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів можливе без від відбування покарання у виді позбавлення волі.
У справі № 147/1532/14-к, вироком Тростянецького районного суду від 16.01.2015 року, затверджено угоду про примирення, укладену 12.12.2014 року в смт. Тростянець між підозрюваним М. та потерпілим Д. по кримінальному провадженні №12014020300000232 від 08.12.2014 року.
Окрім того, М. визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, і призначино узгоджену сторонами міру покарання у виді громадських робіт на строк сто двадцять годин.
По даній справі суддя Савченко С.М. врахував при винесенні вироку наведені обставини, ступінь тяжкості вчиненого, особу обвинуваченого, який винуватість визнав та те, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності.
Аналогічно було розглянуто справу № 147/464/15-п, за обвинуваченням Х. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.263 КК України. Вироком суду від 28.05.2015 року було затверджено угоду про визнання винуватості. Окрім того, Х. визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України, за якою призначино йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 14 квітня 2015 року покарання у виді громадських робіт на строк 160 (сто шістдесят) годин.
Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що Х. повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Розглядаючи кримінальну справу № 147/351/15-к за обвинуваченням Б. у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого у вчиненні злочинів підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Також, взявши до уваги всі обставини у їх сукупності, те що заподіяна шкода відшкодована, особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив злочини в період звільнення з іспитовим строком від відбування покарання у виді позбавлення волі, суд вважає що виправлення Б. і унеможливлення вчининня ним нових злочинів можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства, призначивши покарання в межах санкцій ч. 2 ст.185 і ч. 1 ст. 309 КК України.
Крім того, в силу вимог ст.71 КК України до призначеного Б. покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Тростянецького районного суду від 26.08.2014 року. Тому, керуючись ст. ст. 368, 371, 373-376 КПК України, суд засудив Б. визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст.185 КК України, ч.1 ст. 309 КК України, за якими призначино йому покарання: за ч. 2 ст. 185 КК України два роки позбавлення волі; за ч. 1 ст. 309 КК України один рік позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань визначино остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 26.08.2014 року і остаточно призначино йому покарання чотири роки позбавлення волі.
Результати проведеного узагальнення показали, що суддя Тростянецького районного суду Савченко С.М. при розгляді справ кримінального провадження дотримувалися конституційних засад здійснення судочинства, чітко та неухильно дотримувалися положень процесуального закону, не допускали порушень матеріального права, а також принципово підходити до усунення недоліків і порушень вимог закону, допущених слідчими та прокурорами.
Аналізуючи вищенаведене, необхідно відмітити, що судом приймаються всі можливі заходи щодо своєчасного розгляду справ звітної категорії.
Окрім того, для підняття правової свідомості серед населення селища та району керівником апарату Тростянецького районного суду ведеться правова робота через розміщення на web сайті суду інформації, роз’яснень щодо змін чинного законодавства. Для учнів шкіл запровадженні дні відкритих дверей.
Суддя Тростянецького
районного суду С.М. Савченко
Вик. Цвігун А.В.
_03_03.png)
