Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Тростянецьким районним судом Вінницької області на виконання заходів, передбачених планом роботи суду на 2-е півріччя 2015 року, затвердженого наказом голови суду від 07.07.2015 року № 54, проведено узагальнення судової практики ухвалення рішень у цивільних справах за позовами про спадкове право у першому півріччі 2015 році на підставі статистичної звітності за 1 півріччя 2015 року
Характерною ознакою сучасного періоду в Україні є існування приватної власності, і ця обставина зумовлює зростання ролі спадкування, як засобу набуття права приватної власності.
Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України (ЦК), законами України "Про нотаріат", "Про міжнародне приватне право", іншими законами та підзаконними нормативними актами, як нормами матеріального та процесуального права.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати:
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.
Обставини, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 179 Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК) у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Спадкове право являє собою сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи (спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб (спадкоємців). Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переживає її. Вони мовби відкриваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи.
Спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами. Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини.
Не входить до складу спадщини також право на аліменти, пенсію, допомогу та інші соціальні виплати, а також права та обов’язки спадкодавця як боржника та кредитора, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою і відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України припиняються у зв’язку з його смертю.
Спадкодавцем може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Перехід прав та обов’язків юридичної особи у разі припинення її діяльності регулюється іншими нормами законодавства, які не є нормами спадкового права.
Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті.
Чинне цивільне законодавство передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця. Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи. Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.
Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди. При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю. У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту.
Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, тобто в день смерті особи або в день, з якого вона оголошується померлою. Змістом права на спадкування є певні можливості, якими може скористатися особа, у якої виникло це право. Серед них – право прийняти спадщину, відмовитися від неї взагалі чи на користь іншої особи, не проявляти щодо неї жодного інтересу, тобто не вчиняти ніяких юридично значимих дій щодо прийняття чи відмови від спадщини.
Метою даного узагальнення є аналіз стану справ із застосуванням судами законодавства при вирішенні спорів про спадкування, виявлення складних та спірних питань у судовій практиці й законодавстві, підготування пропозицій для забезпечення правильного та однакового застосування спадкового законодавства.
Згідно статистичних даних Тростянецького районного суду Вінницької області у І півріччі 2015 року у провадженні суду перебувало 44 справи зі спорів про спадкове право. Розглянуто 37 справ даної категорії, з них: 35 – із ухваленням рішення про задоволення позову, 1 - із закриттям провадження у справі, 1 - із залишенням заяви без розгляду. На кінець звітного періоду залишилося 7 нерозглянутих справ, з них по 1 справі зупинено провадження.
Так, 12.01.2015 року Г. звернувся до суду з позовом і просив визнати за ними право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований у с.Демидівка Тростянецького району Вінницької області по вул. Радянська, як спадкоємцем 4-ї черги по закону на майно померлої 06.12.2012 року Н. Житловий будинок відноситься до категорії колгоспних дворів, головою якого була Н. Також зазначив, що він є спадкоємцем майна померлої по закону та своєчасно прийняв спадщину звернувшись до державного нотаріуса Тростянецького району Вінницької області, однак отримати свідоцтво про право на спадщину він не може через те, що відсутні правовстановлюючі документи на будинок. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Оскільки, згідно ст.ст.120, 123, 563 ЦК України (в редакції 1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, включаючи неповнолітніх і непрацездатних; у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні не відкривалося до смерті останнього члена колгоспного двору, а залишалось на праві сумісної власності в рівних частках членів двору, що в ньому проживають.
Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Таким чином, судом встановлено, що померла 06 грудня 2012 року Н. за життя мала право на майно, яке належало колгоспному двору, а саме – була власником житлового будинку по вул. Радянська у с. Демидівка Тростянецького району Вінницької області.
Враховуючи всі обставини та докази по справі, суд вирішив, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягав до задоволення.
5.02.2015 року на адресу суду надійшла позовна заява М. до Верхівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності на спадщину за законом. Цивільній справі присвоєно єдиний унікальний номер 147/231/15-ц. Позивачка повідомила, що 21.01.2009 року померла її мати Х. Після її смерті залишилось спадкове майно. Вона є єдиним спадкоємцем майна померлої по закону та своєчасно прийняла спадщину звернувшись до державного нотаріуса Тростянецького району Вінницької області, однак отримати свідоцтво про право на спадщину на будинок вона не може через те, що відсутні правовстановлюючі документи на нього. Житловий будинок відноситься до категорії колгоспних дворів, єдиним членом якого станом на 15.04.1991 рік була Х.
Відповідно до ст. 174 ЦПК України позовні вимоги підлягають задоволенню, так як визнання відповідачем позову є безумовним, не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Суддя з’ясував усі обставини, які входять до предмета доказування. Дослідив документи наявні у справі та звернув увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Окрім того, право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Тому, рішенням суду від 11.03.2015 року позов М. задоволено, визнано за М., право власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований в с. Верхівка Тростянецького району Вінницької області.
Ухвалою суду від 18.06.2015 року по цивільній справі № 147/601/15-ц за заявою І. до С. про визнання права на спадщину, залишино без розгляду дану позовну заяву.
Оскільки, представник позивач Т. подала до суду заяву про залишення без розгляду позовної заяви.
Відповідно п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.
8.04.2015 року в канцелярії суду за № 147/449/15-ц було зареєстровано позовну заяву С. до Тростянецької селищної ради Тростянецького району Вінницької області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування. Позивачка зазначила, що 10.09.2013 року померла її мати М., після смерті якої залишилась спадщина, спадкоємцями всього майна по закону є С.І., Т.Г. та О.Г. Брат позивачки та його сестра відмовились від спадщини на користь позивачки. С.І. звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено, оскільки відсутні правовстановлюючі документи.
У зв’язку з чим, позивачка не може реалізувати свої спадкові права. просила визнати за нею право власності на житловий будинок, що розташований в смт.Тростянець, вул.Б. Хмельницького, Вінницької області, який належав померлій 10.09.2013 року М.
З’ясувавши позиції сторін, дослідивши докази по справі, суд вирішив, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Зокрема, у справі наявна відмова завідуючої Тростянецької державної нотаріальної контори від 17.07.2014 року за №508/02-17, що підтверджує право спадкоємниці С.І. на спадщину після смерті М.
Оскільки, у разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
З копії свідоцтва про народження С.І. серії 1-АМ №200371 видно, що І.М. та В.В. є батьками С.І., 16.07.1987 року народження.
Окрім того, відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Норма ст. 392 ЦК України вказує на те, що власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги С.І. знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і є всі підстави визнати за нею право власності на спадкове майно, оскільки позивачем надано беззаперечні докази для визнання права власності за ним та позов визнаний відповідачем.
Таким чином, суддя Тростянецького районного суду Савченко С.М. суворо дотримувався вимог процесуального законодавства на стадії прийняття позовних заяв та підготовки справ до розгляду, перевіряв відповідність заяв вимогам статей 119, 120 ЦПК. Не допускав випадків прийняття заяв без визначення ціни позову, без сплати судового збору.
Проведене узагальнення засвідчило, що суддя Тростяннцького районного суду, розглядаючи цивільні справи даної категорії дотримувався вимог чинного законодавства, не порушував норм матеріального та процесуального права.
Суддя Тростянецького
районного суду С.М. Савченко
Вик: Цвігун А.В.
_03_03.png)
