Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці положення Конституції поширюються на всіх без винятку службових осіб, незалежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової влади, виконують свої службові обов'язки у державному апараті, в органах місцевого самоврядування або на окремих підприємствах, в установах та організаціях. Не має також значення службове становище особи (звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас), відомча чи галузева належність органу, сфера його діяльності, характер та обсяг повноважень або форма власності, на підставі якої створені та функціонують підприємства, установи і організації. Виконання службовими особами своїх службових обов'язків на підставі, в межах і в порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативними актами, забезпечує нормальну діяльність державного апарату, а також апарату управління підприємств, установ і організацій.
У розд. XVII Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК) "Злочини у сфері службової діяльності" встановлена кримінальна відповідальність за діяння, суспільна небезпечність яких полягає у заподіянні шкоди відносинам, що забезпечують нормальну діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.
Діяння, відповідальність за які встановлена в зазначеному розділі Особливої частини КК, можуть бути віднесені до числа так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової діяльності, оскільки кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій незалежно від їх галузевої та відомчої належності, сфери діяльності, обсягу повноважень чи форми власності.
У той же час, у КК досить багато норм, що встановлюють відповідальність за так звані спеціальні види службових злочинів, вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб'єкта, однак при їх здійсненні основним безпосереднім об'єктом є інші суспільні відносини.
Розглядаючи кримінальні справи зазначеної категорії, суди мають керуватися положеннями чинних КК і Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК) та враховувати роз'яснення, наведені у відповідних постановах Пленуму Верховного Суду України.
У І півріччі 2011 р. Тростянецьким районним судом Вінницької області розглянуто з постановленням вироку 2 кримінальні справи про злочини, склад яких передбачено ст.ст. 368, 364, 366 КК.
Закрито провадження у 1 справі. Повернуто на додаткове розслідування на підставі ст. 281 КПК - 1 справу. Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду - 3 справи.
За вироком, що набрав законної сили, у І півріччі 2011 р. засуджено за ст.ст. 364 ч. 1, 366 ч. 1 КК - 1 особу.
У І півріччі 2011 р. судом засуджено до позбавлення волі 2 особи, з них: за ч.2 ст.368 КК засуджено 1 особу , за ст. 364 ч. 1 та ст. 366 ч. 1 КК -1 особу.
Звільнено від відбування покарання в порядку ст. 75 КК 2 особи.
До осіб, засуджених за одержання хабара, суд застосував передбачені законом додаткові міри покарання. Так, позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльність призначено 1 особі. Конфіскація майна не застосовувалась.
Якість досудового слідства у справах зазначеної категорії загалом задовільна. Але в деяких випадках слідчі органи допускають неповноту досудового слідства, порушуючи вимоги статей 22, 23, 64 КПК, що призводить до повернення судами справ на додаткове розслідування.
Так, 25.06.2011 р. Тростянецький районний суд виніс постанову про повернення на додаткове розслідування кримінальної справи за обвинуваченням К. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 366 КК. Підставою для цього стало порушення норм кримінально-процесуального законодавства, неповнота та неправильність досудового слідства, що не могла бути усунута в судовому засіданні. Так, слідчий, який проводив досудове слідство, не вжив всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи: обвинувачення пред’явлене з порушенням вимог ст. 132 КПК України, оскільки воно не конкретне, відсутні будь-які вказівки на нормативно-правові акти, внутрішні інструкції органів ДПА, якими повинен був керуватись та які порушив підсудний, також в обвинуваченні не конкретизовано чи є акт № 37 від 12.09.03 року АКПП “Ладижинський”- офіційним документом, та яким чином до нього вносились завідомо неправдиві відомості (службове підроблення). Крім того, слідчим в звинуваченні зазначено спричинення тяжких наслідків – шкода співвласникам майнового комплексу в м. Ладижин (колишнім працівникам ДСП “Ладижинське” та прирівняним до них особам) на суму 152800 грн., однак, по кримінальній справі нікого не визнано цивільними позивачами та потерпілими. Також, до кримінальної справи не долучено оригінал акту № 37 від 12.09.03 року АКПП “Ладижинське”, що унеможливлює проведення судом почеркознавчої експертизи та перешкоджає встановленню істини по даній кримінальній справі.
Постанова в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Нерідко злочини цієї категорії були вчинені в сукупності з іншими службовими злочинами, а саме зі злочинами, склад яких передбачено ст. 364 КК - зловживання владою або службовим становищем та 366 КК - службове підроблення, а також із злочинами, склад яких передбачено ст. 365 КК - перевищення влади або службових повноважень.
Узагальнення показало, що при постановленні рішень у справах зазначеної категорії в достатній мірі досліджуються всі ознаки складу злочину. Враховується те, що службове підроблення (ч. 1 ст. 366), одержання хабара (ст. 368), відносяться до злочинів із формальним складом, об'єктивна сторона яких вичерпується лише вчиненням суспільно небезпечного діяння. Також, що у злочинах із матеріальним складом (статті 364, 365, ч. 2 ст. 366) вина визначається психічним ставленням винного до самого діяння і до суспільно небезпечних наслідків, що наступили внаслідок його вчинення. У трьох з них діяння може бути вчинено тільки умисно, оскільки у ст. 364 вказується на умисне використання службового становища; у ст. 365 — на умисне вчинення дій, які явно (тобто очевидно для всіх і передусім для самого винного) виходять за межі наданих йому повноважень; а в ст. 366 КК — на завідомо неправдивий характер відомостей, що вносяться в офіційні документи, та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених частинами першими статей 364 і 365 КК, є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Враховується також і те, що суб'єктами злочинів, що вчиняються у сфері службової діяльності, можуть бути тільки службові особи, тобто спеціальний суб'єкт. Також враховується наявність зв'язку між вчиненим діянням і посадою, яку вони обіймають або ж службовою діяльністю, яку вони здійснюють.
Судовий розгляд у кримінальних справах розглядуваної категорії був проведений відповідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства.
Одна кримінальна справа була розглянута в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК, а саме: суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.
Так, Тростянецьким районним судом Вінницької області при розгляді кримінальної справи про обвинувачення Д. за ч.1 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК враховуючи визнання підсудним своєї вини в інкримінованому йому злочині в повному обсязі та визнання ним фактичних обставин справи, з’ясувавши правильність розуміння підсудним змісту і значення тих обставин, від дослідження яких він відмовляється, переконавшись у добровільності та істинності позиції підсудного, відсутності заперечень з боку інших учасників судового розгляду, на підставі ст. 299 КПК України, суд вважав за недоцільне не досліджувати письмові докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювались і при цьому підсудному роз'яснено, що в такому випадку він буде позбавлений можливості оспорювати дані фактичні обставини в апеляційному порядку.
Узагальнення розгляду кримінальних справ зазначеної категорії свідчить, що судді в основному дотримуються вимог чинного законодавства щодо оперативності та якості розгляду кримінальних справ.
Судді в основному дотримуються строків призначення справ до розгляду, передбачених статтями 241, 256 КПК.
Щодо термінів розгляду справ цієї категорії, то зауважень не виникає. Випадків безпідставного відкладення розгляду чи необґрунтованого їх зупинення не виявлено.
У результаті вивчення кримінальних справ встановлено, що інколи обвинувачені у вчиненні злочину не визнають своєї вини або визнають її в період досудового слідства і змінюють свої покази під час судового розгляду справи. Через це виникають певні перешкоди, оскільки з'являється необхідність у призначенні комісійної судово-медичної експертизи, однак, не завжди вона проводяться з достатньою якістю, що призводить до тяганини у розгляді справ.
Так, в провадження Тростянецького районного суду перебуває кримінальна справа по обвинуваченню С. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України, Г. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України. Справа надійшла на розгляд суду 25.07.2006 р. По справі неодноразово призначалась комісійна судово-медична експертиза, оскільки висновки проведених експертиз суперечать усім матеріалам кримінальної справи, так як достовірно встановлено, що потерпілий Б. 30.11.2005р. за кілька днів до цього хворів на ОРЗ або ОРВІ, що підтвердив сам потерпілий і його батьки, в зв’язку з чим не ходив до школи і лікувався вдома, не звертаючись в медичну установу. Однак, всупереч усім матеріалам кримінальної справи експерти роблять висновок, що потерпілий Б. до 30.11.2005р. не хворів. А на питання чи можлива відсутність зовнішніх тілесних ушкоджень при нанесені ударів як по голові, так і в область мошонки Б. - взагалі не дали відповіді. Все це свідчить про необ’єктивність проведеної повторної комісійної судово-медичної експертизи і призводить до необхідності призначити повторну комісійну судово-медичну експертизу в іншій експертній установі.
Узагальнення засвідчило, що суд правильно застосовує вимоги ст. 49 КК при звільненні особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
Наприклад, постановою Тростянецького районного суду Вінницької області від 28.01.2011 р. звільнено від кримінальної відповідальності М. у зв’язку із закінченням строків давності.
Судом при застосуванні інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності врахована наявність таких передбачених законом умов як сплив встановлених ст. 49 строків, відсутність обставин, що порушують їх перебіг, згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.
Також дотримано порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з закінчення строків давності, передбачений ст. 11-1 та ч. 3,4 ст. 7-1 КПК.
Суд, виконуючи вимоги КПК, став більше приділяти уваги вивченню справ, щоі надійшли до суду. Разом з тим, мали місце випадки скасування судового рішення в зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону при призначенні додаткового покарання.
Так, Тростянецький районний суд Вінницької області визнав О. винною у тому, що вона, працюючи на посаді начальника відділу оподаткування фізичних осіб Тростянецької ОДПІ, на яку призначена наказом начальника Тростянецької ОДПІ від 18.10.05 №36-0, та відповідно до Положення про відділ оподаткування Тростянецької ОДПІ, очолює роботу відділу, має право вимагати від працівників відділу чіткого, якісного і своєчасного виконання обов’язків і функцій, передбачених Законом України "Про Державну податкову службу в Україні", здійснювати заходи щодо вдосконалення стилю і методів роботи спеціалістів, зміцнення службової дисципліни, контролювати їх виконання, вносити пропозиції керівництву Тростянецької ОДПІ щодо прийняття на роботу, переміщення, звільнення, заохочення та накладання стягнень на працівників відділу, а також несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на відділ завдань і функцій, будучи відповідно до п.2 примітки до ст.368 КК України службовою особою, яка займає відповідальне становище, одержала хабар від приватного підприємця Н.
Дії О. суд кваліфікував за ч. 2 ст. 368 КК і призначив їй покарання у виді п’яти років позбавлення волі без конфіскації майна з позбавленням права займати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах ДПА України на три роки. На підставі ст. 75 КК О. звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на 3 роки.
Скасовуючи вирок в частині призначення покарання, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував кримінальний закон при призначенні додаткового покарання засудженій, і позбавив О. права займати посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих функцій лише в органах ДПА, хоча ст. 55 КК передбачає необхідність призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати посади, пов’язані з використанням організаційно-розпорядчих функцій на усіх державних підприємствах, установах, організаціях, що в подальшому дасть їй можливість обіймати відповідні посади в інших державних підприємствах, установах, організаціях. Відповідно до ст. 54 КК О. має 2 ранг державного службовця тому вона підлягає позбавленню даного рангу.
Проаналізувавши справи даної категорії, можна зробити висновок, що труднощів з розгляду цієї категорії справ не виникає. Однак, аналіз судової практики свідчить про те, що проблеми з їх розглядом все ж наявні, зокрема, щодо призначення покарання.
У ході узагальнення встановлено, що призначення покарання, пов’язаного з позбавленням волі, за результатами розгляду справ зазначеної категорії Тростянецьким районним судом Вінницької області за І півріччя 2011 р. не застосовувалося, незважаючи на підвищену суспільну небезпеку злочинів цієї категорії.
Суддя Тростянецького районного суду
Вінницької області С.М. Савченко
Виконав: помічник судді Волошина Т.В.
_03_03.png)
